Публікую цей допис і розумію, що ще 2 роки тому така публікація здалася б мені абсурдною навіть у категорії злого тролінґу, але, на жаль, не до жартів. Щоб підняти Руслану на галас, потрібно спробувати зазирнути у підвали авторської сфери і розповісти, чому авторські винагороди не доходять до справжніх адресатів та змінити чинні сьогодні схеми на ринку збору роялті, які цементуються і тримаються в секреті останні 20 років.
Вийшов під вечір на балкон і чую з вікна сусідньої багатоповерхівки густу лайку. Це навіть не назвеш класичною українською лайкою на кшталт «шляк би то все трафив». Це конкретне російське матюччя з пом’янутими матерями, жінками легкої поведінки й ... «поверхами», кількісно набагато більшими, аніж у будинку, де той розлючений вульгарний чолов’яга мешкає... Перепив чи недопив – загадувати годі.
Про два храми московського патріархату у Львові знають усі.
Це, звісно, злочин, якщо хтось бере гроші за це чи не вертається з закордону. Особа, яка не повернулась, мала б отримати неможливість голосувати. Брати участь в тендерах. У будь-якій співпраці з державою. Можна її бити)
Ексголовред "Эхо Москвы" Олексій Венедіктов оприлюднив лист від 14 жовтня 2022 року, в якому соратник Алєксєя Навального, голова правління Фонду боротьби з корупцією Лєонід Волков та низка інших хароших рускіх просять високого представника ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки Жозепа Борреля не застосовувати санкції проти путінського олігарха Міхаїла Фрідмана та його партнерів. Мовляв, Фрідман ледь не опозиціонер до Путіна, страшенно любить Україну тощо.
Чесно, навіть не думала цю гидоту перепощувати чи поширювати. Проте, у цьому медіа-скандалі настільки зміщені акценти і так багато людей з професійного середовища втягнулися в обговорення цієї інформаційної гнилі, що варто професіоналам подумати над такими аспектами цього скандалу:
Для використання в роботі з особовим складом.
В контексті сумного ювілею злочину проти людяності - морду нацистами Горті 6700 мешканців Корюківки, і пам'ятаючи про іншу сумну дату, пов'язану із черговою річницею угорської агресії та окупації Карпатської України, пропоную:
Мене звуть Анна. Я дружина воїна ЗСУ. Після жахливих новин з Бучі мій 50-ти річний чоловік зібрав речі і зголосився добровольцем на схід. Тепер я точно знаю, яким буває страх – більше ніколи не побачити рідну людину через війну, і саме тому очолюю Офіс підтримки родин військовослужбовців на Львівщині.
Колись, після цього всього, ми поставимо пам'ятник українським дружинам - жінкам-мироносицям, за те що:
