Мене звуть Анна. Я дружина воїна ЗСУ. Після жахливих новин з Бучі мій 50-ти річний чоловік зібрав речі і зголосився добровольцем на схід. Тепер я точно знаю, яким буває страх – більше ніколи не побачити рідну людину через війну, і саме тому очолюю Офіс підтримки родин військовослужбовців на Львівщині.
Колись, після цього всього, ми поставимо пам'ятник українським дружинам - жінкам-мироносицям, за те що:
Кінець зими. Ранок. Сплю. Тут дзвонить мобільний і журналістка питає мене, чи ви (радикальні елементи,) будемо зривати концерт Sansay. Розказує. Виступав в Криму. Пів складу групу - росіяни. Любить нарот.
Рік тому, наші життя, свідомість та серця болючим пострілом пронизало слово «війна».
З перших днів вторгнення російських військ на територію нашої держави українці показали високий рівень соціальної мобілізації та розгорнули небачених раніше масштабів волонтерський рух для допомоги як військовим в обороні, так і населенню, яке постраждало внаслідок бойових дій.
У свіжій статті в “Зюддойче Цайтунг” несвіжий німецький філософ Юрген Габермас пише, що Захід повинен “висувати власні ініціативи для переговорів”, незалежно від позиції українського уряду. На його думку, дозволити, щоб Україна та її військово-політичне керівництво самі вирішували, коли саме можливі будуть переговори з агресором, це “лунатизм на краю прірви”.
Працюючи на державній службі і багато спілкуючись з державними службовцями та посадовцями органів місцевого самоврядування, думав, що мене вже важко чимось здивувати. Але завжди знаходяться ті, хто це примудряються зробити.
Це була єдина людина в світі, перед якою я знімав шапку, бо рідко в капелюсі.
Останні кілька днів спостерігаю за гостросюжетним серіалом: українські правоохоронні органи долають корупцію в Україні: затримання, фотки, обшуки, карти бажань.
2022-й видався вкрай складним і трагічним. Та завдяки нашим воїнам, завдяки всім Героям ми з вами можемо жити далі, планувати та разом працювати для наближення Перемоги.
