В питанні історичної пам’яті німці, здається, протилежна крайність від поляків та українців. Глава МЗС Німеччини про зміни в польському законодавстві заявив: "Немає ні найменшого сумніву в тому, хто несе відповідальність за табори смерті, управління ними та вбивство мільйонів європейських євреїв, а саме - німці. Організоване масове вбивство було вчинено нашою країною і ніким іншим.».
В мене був пізнавальний діалог щодо власної статті, яка мала (має?) бути опублікована в виданні німецького університету. Стосується гучної справи Хасевича-Стекляра. В The Guardian свого часу про цю справу написали, що, мовляв, націоналісти на чолі з Володимиром В’ятровичем переслідують в Україні єврейського ветерана. (Агент НКВД Стекляр, який в 1952 дав наказ вбити Ніла Хасевича, помер буквально два тижні тому)
«Ну, то як, справді влада переслідує єврея-ветерана?»
«Розумієте, тут насправді цілком байдуже, чи він єврей, чи росіянин, чи українець. Мова про те, що він вчинив злочин. Його розслідують. Буде видно»
«Але ж він єврей?»
«Це немає значення. Він агент НКВД»
«Але ж єврей?»
«Сам він писав, що українець»
«Тобто ви не впевнені? Підкресліть, в тексті, що він, можливо, єврей»
Так віз і нині там. Текст досі не опублікований.
Але це все я до питання об’єктивності. В німців одна крайність, яка, мені здається, іноді межує з мазохізмом – в поляків тепер інша. Вони тепер святі та божі.
Ніби не було єврейських погромів під час війни (Єдвабне, 1941) чи навіть після (Кєльце 1946). Власне, руками поляків.
Так само і з Україною. Можна до хрипоти сперечатися, як називати події на Волині і чи був тоді справді виданий централізований наказ УПА. Але факт погромів є – з цим нічого не зробиш.
В цій війні не було «білих» персонажів. Ті, хто сприймаються позитивно з одного боку фронту, ніколи не будуть так сприйматися з іншого боку. Чи АК чи УПА. Чи Бандера чи раніше Пілсудський. Кожна воююча сторона має своїх героїв. Спроба показати, що хтось був тоді «чистішим» за інших - за визначенням неможлива. У всіх головних персонажів ІІ СВ руки в крові. Всюди були вбивства, погроми і колабораціонізм. В Польщі, в Україні, в країнах Балтії - де завгодно.
В цій дискусії просто не може бути спільних знаменників – за визначенням. Є лише герої по один бік фронту. І варто це вже зрозуміти. Інакше нічого доброго очікувати не доводиться.
