Галичанки —вони такі завзяті жінки, що навіть з гівна вміють чуколядку зробити. Таке народне уміння вже стало в галичан традицією.
Так як на карантині основної роботи стало менше і стала я вдома сидіти, то щоб дурно не сидіть (бо дурно — то великий гріх), якось так ся стало, що пішла я працювати у велику кулінарну корпорацію «Як ся вдасть».
Йой, шо я тільки в тій корпорації не витворяла: тушкувала кабачкові човники з м’ясом, робила запіканки, пекла сирники, штруделі, шарлотки, навіть навчилася смажити такі сирнички, які ся по пательні не розлазять...Головною умовою праці в тій кулінарній корпорації є не рецепт по інструкції...Нє, рецепти я читала і запам’ятовувала, навіть відкладала їх собі, щоб зробити...Але головною умовою роботи в кулінарній корпорації «Як ся вдасть», то є вміння всьо робити «на око»...бо справжня галичанка нігди не має часу по сто разів одне й те саме перечитувати...Але потім набиває руку так, що всі рецепти «на око» стають такими смачними, що язика можна проковтнути, а якшо часом щось ся не вдасть, то чоловік все рівно з’їсть, бо головною умовою для галичанок — є любов до всього, що вони витворяють. І хай їм тіко заперечать, що щось нефайне, тоді вони хлопови відповідають: «на другий раз сам будеш робити, а зараз їж шо є».
А вишень скільки в мене вся вродило! Йой! Дуже шкода, шоб пропали. Мусіла рвати. В галичан дуже серце болить, коли шось може пропасти. Всьо треба зібрати, закатати в банки і щоб було.
Хай собі буде, може навіть стояти неруханим декілька років, але головне —щоб не пропало! В кожного нормального ґазди мусять стояти в хаті закрутки, навіть якщо він їх стільки не їсть. Але закрутки мусять бути. Всякі. На чорний день, а щоб хвалили, для гостей, для просто так. Мусять бути. Це традиція, щоб ніц не пропало.
Я закрутки правда не роблю. Але нарвала вишень і відвезла бабі. Баба крутить. Баба, навіть коли телефонує, то першим ділом питається: чи ви вишні обірвали, а смородину, а ябка?; потім ся питає: чи ти їсти наварила?... І тільки після цих святих фраз можна вже шось друге говорити. Баба має знати чи ти шось в хаті робиш, чи, не дай Боже, не сидиш голодна...Баба одразу переживає...Баба може сварити. Але баба нігди другим людям нічого поганого про тебе не скаже, бо галицька сім’я - то є мафія. А якщо хтось начне висміювати чи дурниць всяких виплітати або пльотки розпускати, баба тоді стає на захист сім’ї і каже, щоби тому, хто таке недобре говорить язик ся всох.
Галичани дуже інтеліґентні: нігди нікого поганими словами не обзивають. Але є в галичан святі речі, на які нікому ніколи не можна зазіхати - це сім’я і традиції. Того, хто на них зазіхне, вони ласкаво і ґречно просять ся поцілувати в сраку аж у самісіньку дзюрку.
P.S. В мене зараз повно роботи кипить в кулінарній корпорації. Головне- щось витворяти і щоби було до чого ся вчіпити, бо то гріх, коли люди до людей ся чіпляють, а не до роботи.
Файного життя вам бажаю, людоньки! І хай вам ніц на пательнях не горить, не пригоряє і не розлазится!
Не бійтеся шось зачинати робити! А тих, хто не вірить у вас - розкажіть їм про дзюрку.
Ваша блогериця Стефка Смалець.
