Я ненавиджу легеневу гіпертензію, бо втрачати тих, хто став за такий короткий проміжок часу - рідним, невимовно боляче.
Ранішня звістка стала для мене шоком. Болючим, несправедливим шоком.
Якщо Таня народилася б у Європі, у неї міг би бути шанс, але так сталося, що вона українка. Справжня Українка, яка гордилася своєю Країною, любила традиції, культуру. Але для неї, для своєї дитини, шансу не дала ненька-Україна!
Хто з тебе зробив мачуху? Скільки ще смертей потрібно владі аби зрозуміти, що танцюючи на крові, ви калічите долі дітей, які лишаються сиротами, родин, які у розпачі до кінця свого життя, друзів, яких болить. Бо страта є дуже великою?!
Скільки ще Тань буде? Чому вона не мала шансу в Україні? Ненавиджу!
Пташко, Ти завжди була вірним другом, опорою і підтримкою.
Люблю! Пам’ятаю! Сумую!
