Йшов 1946 рік. В лісах біля мого села Великого Поля, що неподалік Львова, чи не щодня клекотали бої УПА з карателями - чекістами. І ось, після карательської облави до села притягли (Так! Притягли привязаних за ноги до коней двох героїв УПА) Зігнали село! Ніхто не признався до хлопців, хоч сестра і родини стояли поряд.
Офіцер - енкаведист ударом чобота, добив повстанця, який ще жив, розірвавши йому щоки і повибивав зуби. Це на очах всіх жителів села і в тому числі на очах моєї 8-ми річної сестри. Викопали неглибоку могилу посеред села і вже хотіли скинути вбитих повстанів, як раптом пролунало владне:"Стій!"
Чекісти вхопилися за зброю. Це був мій дідо Григорій Федик, який приніс сніп соломи, щоб постелити і накрити хлопців. Вскочив у могилу і розстелив солому. Офіцер - каратель заревів на мого сивого, як голуб, малого ростом, дідуся.: "Ти чо бл.ять дед, хочешь там остаться" На що Дід відповів гордо: " Чекай, не кричи, бо не знаєш, що з тобою завтра буде!"
Чекіст притих і дідусь покрив соломою тіла героїв. Вночі хтось викопав тіла і таємно перепоховали на місцевому цвинтарі. Дідів син Іван, а мій тато, уже валив тайгу в лісах Кемерово.
Через кілька років в Хабаровський край повезли п'ятеро онуків діда Григорія. В 1948 році його не стало. Спочиває біля цих загиблих повстанців.
