Тобі вже так байдуже на умовності і "правила", ти ні у кого нічого не просиш, бо знаєш, що забрати можна чи любов'ю, чи силою, бо тих, хто просять - зневажають.
На відміну від молодих озабочєних, тобі вже не треба заміж - ти вже там була. Можливо не один раз. І всьому знаєш ціну.
Ти є. Є світ. І ти в тому світі вибираєш те, що тобі пасує, аби почуватись комфортно.
Ти можеш любити чи не любити людей, що зустрічаються тобі на шляху, винятково за власною шкалою, а не за їх соціальним чи іміджевим статусом. Між "я люблю" і "ПНХ" у тебе дуже проста, виважена і усвідомлена дорога.
Ти не боїшся втартити голову і у наслідках звинувачуєш тільки себе.
Ти вмієш приймати бій і тримати удар. Ти скучаєш за тими небагатьма, кого тобі бракує для чаю, чи кави, чи пива, бо є щось, що вас єднає. Бо ти розмовляєш з ними взахльоб і завжди є про що. І це просто щастя - мати з ким поговорити і бути собою. Це - скарб.
А все решта... ну, ти знаєш, що на кожному - свій хрест. Не нензай і неси його гідно. Це єдине, що цінується і людьми, і Богом.
