Микола Васильович Арсенич – Березовський народився 27 вересня 1910 року в селі Нижній Березів на Косівщині. Походив із гуцульської селянської родини, швидше бідної аніж заможної. Проте мав змогу навчатися і закінчити Стрийську гімназію. Його шлях «у політику» був на той час традиційним. Спочатку Пласт, студентські освітні організації, УкраїнськаВійськоваОрганізація, ОУН, тюрми, УПА.
Одягнений у сірий добротний цивільний одяг, білу сорочку і краватку. На голові радянська офіцерська шапка-вушанка з тризубцем. Протягом розмов увесь час насував шапку на чоло і робив вигляд, що мерзне в голову. Низького зросту, гарної спортивної статури, мав худе продовгувате обличчя. Очевидно, мав проблеми зі шлунком. Розказують, що часто тримався за живіт під час ходьби. Був прекрасним і ввічливим співрозмовником, тактовним, із почуттям гумору. Вмів позитивно налаштовувати до себе абсолютно різних людей. Невтаємниченим годі було і повірити, що перед ними грізний керівник СБ. Навчав підлеглих: «Учіться пізнавати душу людини, вмійте вислухати думки інших . Не плекайте ненависть, бо ненависть позбавляє логічного способу мислення. Будьте лікарями, завдання яких - лікувати свій народ перед моральною гниллю, перед духовним занепадом».
На сьогодні відомо лише п’ять світлин Миколи Арсенича, причому більшість із них – ще зі студентських часів. Вороги двічі рапортувли про його ліквідацію. На третій раз – це виявилося правдою, іпро його смерть доповіли особисто Лаврентію Берії.
Ще в 1936 році потрапляє до в’язниці за націоналістичну пропаганду серед студентства. Є свідчення, що саме Арсенич керував побутом українців у горезвісних «Бригідках». Опісля навчається, а згодом і викладає на спеціально створених спільно з Абвером розвідувальних курсах.
У лютому 1940 року очолює військову розвідку ОУН, а зберезня 1941 року за особистої ініціативи Степана Бандери стає референтом служби безпеки ОУН замість Миколи Лебедя, який став міністром проголошеного уряду. Крім особистих якостей призначенню, можливо, посприяло його навчання на юридичному факультеті львівського університету і редагування газети «Нове село». Володів німецькою й російською мовами.
Родина
В 1929 році польська влада примушувала українське населення Галичини (чи то пак тоді Східної Малопольщі, псякрев) отримувати нові полонізовані прізвища з територіальним ухилом. Мабуть, через дрібний хабар родина Арсеничів вчинила хитро і додала до родового імені назву села - Арсенич – Березовські.
Мав чотири брати, три з яких згинули під час Другої світової війни, а одного, Степана, за завданням ОУН «доля занесла» у липні 1944 року до Праги. Там він встиг послужити перекладачем у Вермахті і воювати у радянському партизанському загоні ім. Дємідова.
10 травня 1945 року цей загін було приєднано до 1-го Українського фронту РККА. Отож демобілізувався Степан Васильович Арсенич – Березовський як червоноармієць у жовтні цього ж року. Через рік був засуджений до десяти років у виправничо-трудових таборах Воркути.
Не використовувався в грі МГБ* проти брата, очевидно через відсутність близькості між ними. Чи через характер Миколи?
Після відсидки доживав у Львові. Помер в 1971 році.
Посмертно реабілітований як жертва політичних репресій. (Цікаво, що за свідченням Степана Арсенича, всі представники чоловічої статі їхньої родини споконвіку були лисими).
Мати Михайла померла в 1936 році, за кілька місяців до арешту сина поляками. Батько дожив до 1943 року. Микола був присутній на похороні.
Ганна Гунька – дружина Миколи Васильовича, 1919 року народження. Від народження до 1939 року жила у Львові на вулиці Петра Скарги. Батько шоферував у Маслосоюзі, отож Гуньків, як неблагонадійних, радянська влада запроторила до Сибіру. Ганна ж перейшла на нелегальне становище і разом з групою ОУН, в якій можливо перебував її майбутній чоловік, перебралася до Рейху. При мінусовій температурі вона першою пішла вплав через річку Сян. Але цей вияв героїзму приніс їй не лише авторитет і повагу, а й привів до важкої тривалої хвороби і особистої драми – відсутності дітей. В 1942 році, вже будучи особистим секретарем, стає дружиною Миколи Арсенича, який тоді вже одного з провідників національного руху опору.
Справа життя і смерті
Ініціатором створення розвідки і контррозвідки ОУН був забутий зараз Мирослав Тураш, неодноразовий в'язень польських концтаборів, родом з Нижанкович на Самбірщині. Він таємничо згинув, тобто пропав безвісті, переходячи чесько-польський кордон влітку 1939 року.
Після розколу ОУН на дві фракції, більшість представників спецструктури ОУН, яку ще називали «сімкою», стали бандерівцями. Серед них - заступник Лебедя Микола Арсенич.
Перед реформованою у відомство службою безпеки були поставлені такі цілі: охорона провідників організації, протидія агентурам держав сусідів, розвідка, контррозвідка, контроль за дотриманням конспірації, організація диверсій… Проте не забували бандерівці і про політичні цілі, як - розробка мельниківців та інших українських угрупувань. Лише в 1945 році загинула остання жертва бандерівсько – мельниківської міжусобиці. За деякими підрахунками було вбито 4000 мельниківців. Останню жертву допитував і підписав протокол особисто Микола Арсенич.
Відомий факт, що СБ стежило за німецьким полковником Альфредом Бізанцем, який виступав посередником між Рейхом і українськими колами. Бізанц – непересічна фігура, колишній офіцер Ясновельможного Цісаря, потім комбриг УГА, підполковник Червоної УГА. У 1943-44 роках очолював військову управу дивізії «Галичина», арештований росіянами. Подальша доля, наразі, невідома.
Ось свідчення командира УПА – Захід Олександра Луцького, дані на допиті в 1945 році у в’язниці МГБ: «Вважаю, що Бандера призначив Арсенича на цю посаду невипадково, а тому що, спостерігаючи за ним не один рік, я і інші активні діячі ОУН, переконалися в тім, що Арсенич націоналіст до фанатизму, ВИНЯТКОВО непримиренний з ворогами ОУН і зрадниками».
Але це буде потім…
Починаючи від березня 1941 року розпочався процес створення територіальних органів СБ, створення баз, явок і бункерів. Есбісти підкорялися лише своєму безпосередньому начальству, а не регіональному військовому та політичному керівництву. Така побудова організації приводила до конфліктів і непорозумінь, але в умовах окупації і терору така вертикаль безпеки була, можливо, найбільш дієвою.
Механізм запрацював. Були створені районні, надрайонні, обласні референтури СБ. Низові боївки налічували 5-10 чоловік, в тому числі й архіваріус. Отримана інформація стікалася до крайового референта і той, у свою чергу, упорядковував і надсилав її до Арсенича. В протилежному напрямку йшли інструкції і роз’яснення. Запрацював другий, після розвідувального, оперативно-слідчий відділ.
Після вигнання гітлерівців основний мобілізаційний процес до лав радянської армії совіти проводили на Волині. Тут тривало найбільш затяте протистояння з відділами Армії Крайової. Саме тому в район Завидівських лісів передислокувався штаб ОУН(б) з М. Лебедем. І керівник СБ Арсенич особисто зайнявся формуванням боївок і вишколом особового складу. Специфіка структури і завдань заставляла провідника постійно курсувати по території України. Його знали як: Максима, Михайла, Демяна, Григора, Березовського і під кодовим йменням «432».
Було прийнято рішення проводу ОУН про перехід від масштабних бойових дій (наступальних) до менших і локальних (оборонних). З 21 по 23 серпня 1943 року у селі Слобода Золота Косівського району на Тернопільщині проходив Третій Надзвичайний Великий Збір ОУН(б). У його роботі, як один із керманичів, взяв участь Арсенич-Березовський. Результатом зібрання стало затвердження Головою Бюро проводу ОУН (б) Романа Шухевича та прийняття нових програмних цілей організації. Необхідність таких корінних змін диктувало саме життя. Реально Організація перетворилася на масовий політичний народний рух за визволення краю. До нього долучилися тисячі патріотично налаштованих людей, чиї настрої і погляди не завжди були тотожні українському інтегральному націоналізму, й це треба було врахувати. Головною метою ОУН було задекларовано створення Української Самостійної Соборної Держави, побудованої на демократичних засадах. Земля мала належати селянам, за робітниками закріплювалося право участі в управлінні підприємствами, восьмигодинний робочий день і свобода профспілок. Гарантувалися свобода переконань і рівність у правах усіх громадян, в тому числі національних меншин. Крок був правильним. Ця програма здобула підтримку у населення Західної України. Саме наприкінці 1943 року – першій половині 1944року боротьба УПА досягла найбільшого розвою.
Організація в організації
Заслуги Миколи Арсенича, як референта СБ, відзначені кар’єрним ростом, він стає членом найвищого органу - Бюро проводу. Правда, підвищення мало й інший, дещо підкилимний підтекст. Командарм Роман Шухевич намагався таким чином обмежити вплив СБ і напряму підпорядкувати її територіальним керівникам ОУН. Арсенич ж відстоював принцип «організації в організації». Генералу Чупринці вдалося досягнути бажаного. Але, насправді, підконтрольність спецструктур військовій верхівці дуже часто лишалася лише на папері. Низові боївки опинились часто-густо заручниками протистояння лідерів. Це, в свою чергу, призводило до організаційного рейваху. Треба додати, що Арсенич вважав Шухевича нестійким керівником, який погано орієнтується в оперативній ситуації. Їх обох помирила українська земля.
Бюро проводу ОУН(б)декілька разів пропонувало Арсеничу виїхати закордон, останній раз – для зустрічі з Бандерою. Той навідріз відмовлявся, вказуючи на свою необхідність перебування в регіоні. Точних даних про перебування Арсенича під радянською окупацією, що не дивно,немає. Часто прихистком для нього ставали господи священиків. Радянська контррозвідка лише інколи отримувала відомості про його пересування. Лише наприкінці 1945 року МГБ точно стало відомо, хто саме їм протистоїть.
Референт СБ весь в дії, буває на засіданнях Бюро, нарадах. На одній з яких, на пропозицію Романа Шухевича, Бюро проводу ОУН(б) очолив заочно Степан Бандера. Це унеможливлювало, на той час, розкол між оунівцями на наших теренах і закордоном. Також зняло протистояння у штабі повстанців.
Охороняв Миколу Арсенича спецпідрозділ СБ, так звана «двадцятка». Щоправда кількість «спецназу» не завжди дорівнювала двадцяти. Останній із цих хлопаків підірвав себе гранатою за кілька хвилин до смерті шефа.
Пильність й інтуїція заставили керівника СБ перевірити найближче оточення. Під перевірку потрапила й зв’язкова Генерала Чупринки С. Галушка (псевдо Марійка, Наталка). Підозри головного есбіста остаточно оформилисяпісля дивної ліквідації органами двох криївок Романа Шухевича. Вже тоді кільце людоловів стискалося навколо Провідника. Як виявилося пізніше, жінка стала жертвою витонченої гри МГБ. Після арешту її катували, рятували переодягнені в «своїх», і «ті» теж катували… вона зізналася переодягненим сексотам і знову потрапила в лещата гебні… зламалася… Галушка не чекала пощади ні від тих, ні від інших… І здавала своїх, щоб жити. Але жінка не обдурила шефа СБ. Він зберіг їй життя, очевидно маючи намір включитися в «гру» з кривавими ляльководами. Ця жінка відіграє фатальну роль у житті референта СБ і загине разом із ним.
Реалії боротьби
У 1946 році рішенням УГВР Арсенича нагороджено Золотим Хрестом УПА. В останньому листі, надісланому до Шухевича 11 січня 1947 року, Арсенич пише про реорганізацію підпілля і перехід до затяжної тактичної боротьби з більшовиками. Він визнає: «Якщо ми не піднімемо Схід, то в нас не найдеться гідних наступників нашої боротьби… але на найближчий час перспектив немає і навряд чи будуть протягом найближчих декількох десятків, а може і сотень років. Злодійство, грабежі – це відбувається не тільки в колоніальному СРСР, але щоб на охороні прав і честі СРСР стояли такі циніки – я цього не очікував».
Що мав на увазі есбіст? Який цинізм? УПА протистояла вишколена і загартована ще у внутрішній боротьбі проти свого народу диявольська машина. Радянські оперативники, маючи десятилітній досвід лукавих провокацій, використовували розмаїті засоби, в тому числі і технічні -фотомонтаж і підробку документації. МГБ заставляло людей співпрацювати не лише мордуванням, а брало в заручники рідних і близьких сексотів.
СБ відповідало терором, часто внутрішнім, так званими «чистками».
Степан Бандера наказував: «При новій ситуації складаються нові способи боротьби з більшовиками. Під впливом більшовицької дійсності менш стійкі елементи, безумовно, в абсолютній більшості перейдуть на сторону більшовиків, а тому необхідно негайно і таємно, в ім'я великої національної справи, вищезгаданий елемент ОУН–УПА ліквідувати». Жорстоко? Так ми з москалями не в «бірюльки» ж грали.
Треба врахувати, що в умовах повстанської боротьби і окупації, тюрем, як таких, звичайно, не існувало. Проте практикувалися, навіть в ті часи, ув’язнення в бункерах на термін до двох років, а то й просте зневажання прав повстанця без смертного вироку і виправдання шляхом героїчного вчинку. Перегиби (яке знайоме слово), звичайно, були. Із січня до жовтня 1945 року згідно зі звітом М. Козака – «Смока» СБ знищила на Волині за звинуваченням у роботі на противника 889 осіб з 938, які потрапили під слідство. Треба врахувати, що за крадіжку приватних речей розстрілювали без суду та слідства. Цікаво і повчально, що свідчення про звірства СБ ОУН базуються найбільше на показах учасників УПА, які потрапили в лабети МГБ.
Як заявляв на допиті колишній керівник СБ Південно - Східного краю (Одеса) С. Янишевський: «Виник психоз страху, керівництво ОУН заявляло, що в кожному місці, в кожному селі є масова радянська агентура».
Чи був такий страшний чорт? Дослідники Д. Вєдєнєєв і Г. Биструхін підрахували за архівними документами СБУ, що восени 1946 року агентурний апарат енкаведистів на Заході України налічував 644 резиденти, 2249 агентів і 18165 інформаторів. Це без комуно-комсомольців.
Як же проводили допити. Сам шеф СБ з іронією визнавав: «Якщо ти будеш бити чоловіка - він визнає, що він нєгус абіссінський», тобто цар ефіопський.
Хоча я ні в якому разі не збираюся малювати генерала безпеки, як вихователя дитячого садка.
За словами агента МГБ Садко: «Для цієї роботи опорожнювали самітній якийсь дім із не менш, як трьома кімнатами і сіньми. В одній кімнаті були під екскортою ті, що повинні їх допитувати. Через сіни вільний простір, де сидів також озброєний есбіст. В наступній кімнаті допитували підозрюваного в такий же спосіб. За столом сидів допитуючий, а перед ним допитуваний, якому заздалегідь був накинутий на шию короткий шнурок з дерев’яним зашморгом, що держав в руці есбіст. Після допиту на знак допитуючого…»
Погодьтеся, проводити слідство за всіма канонами юриспруденції в умовах партизанської війни справа не з легких. Але терор був лише частиною боротьби з внутрішнім ворогом і слабодухами.
Ось цитата з листа-інструкції Арсенича до М. Козака: «Не знищувати агентури, а обмежуватися лише тільки розконспіруванням. Повна ліквідація зовнішньої агентури сприяє вербуванню на її місце нової агентури, з якою можна по-доброму домовитись, перевербувати проти ворога і тримати її, як наших інформаторів в агентурі супротивника. Насамперед не знищувати ту зовнішню агентуру, що завербована із числа наших членів, із числа наших симпатиків, завербованих під примусом компрометуючих матеріалів».
Само собою існували чекістські агентурно-бойові групи та навіть легендовані крайові проводи (як от Київський, якому підпорядковувалися сотні патріотів), котрі діяли під виглядом підрозділів СБ ОУН і УПА. Станом на перше липня 1945 року діяло 156 спецгруп МГБ чисельністю 1783 особи. Найбільше - на Рівненщині, де і «чистка» була найбільшою. Отож з’ясування скільки життів забрали перевдягнені енкаведисти, в лавах яких було щонайменше третина колишніх упівців, ще попереду. Саме лжеповстанці взяли в полон багатьох командирів.
Смерть
Загинув Микола Арсенич 23 січня 1947 року біля села Жуків Бережанського району в лісному бункері. Його охоронець підірвався на гранаті. Генерал СБ застрелив свою дружину Ганну, зв’язкову Шухевича Галушку, облив у бункері гасом, підпалив документи і застрелився сам. Рішення про присвоєння звання генерала безпеки присвоєне йому за більшістю джерел посмертно.
«Здобудеш Українську Державу, або згинеш в боротьбі за неї…» – це перший пункт з Декалогу українського націоналіста.
Микола Арсенич із неприхованою зневагою і презирствомставився до зрадників. І обрав смерть мученика. 5 березня 1950 року Роман Шухевич не дав себе взяти живим і загинув в бою поблизу Білогорщі.
Опісля
В 1950 році керівник УПА Василь Кук особисто заборонив терористичну діяльність, якщо це загрожує розконспірації, 1951 року Службу безпеки було розпущено.
23 травня 1954року В. Кука заарештували співробітники МГБ за допомогою лжебоївки УПА під орудою Микола Примаса, якого Кук добре знав особисто.
Зловили цяцю. Або ще одна «жертва звірств ОУН-УПА»
І ще про один епізод з життя генерала.
Під час окупації гітлерівцями на наших теренах діяв російський суперагент Ніколай Кузнєцов-«Пух», він мав документи на ім'я капітана Пауля Зіберта. Не раз виконував атентати на німецьких чільників і командирів. Виконуючи теракти, диверсант «випадково лишав» речі, які наводили гестапо на думку, що за цим стоять українські націоналісти. За такі подвиги німці розстріляли тисячі мирних місцевих жителів. І це не перебільшення. В березні 1944 року Кузнєцов потрапив до рук боївки СБ. Його арештували (увага) як німецького офіцера. І саме Микола Арсенич виявив у ньому майбутнього посмертного Героя Радянського Союзу. Що було далі багато хто з львів’ян пам’ятає бронзовий пам’ятник на Холмі Слави.
Але… Є версія…не така фантастична, яка промайнула на початку 90-х, що Кузнєцов агент ОУН на прізвисько сотник Ольховський… Отож, група Кузнєцова була затримана поблизу села Верба на Волині. СБ виявила при «Паулю Зіберту» ПОВНИЙ звіт про його діяльність.Це факт. Документи потім виплили в архівах СД Райху. Опиратися фактам російський шпигун не став. В обмін на життя і забезпечення переправи на Захід, плюс дезінформації про свою загибель він здав свою агентуру Арсеничу. Є дані, що через невдалий замах на гауляйтера Східної Прусії і України Еріка Коха на Лубянці «Пуха» було вирішено ліквідувати. Його запідозрили в подвійній грі. Дотичним доказом такого перебігу подій є лист, отриманий у 60-х братом Кузнєцова Віктором. Той, не відкриваючи, заніс його в КДБ, яке очевидно, в силу певних обставин завжди противилося героїзації свого агента, яка йшла знизу. Також є, м’яко кажучи, нюанси в кількості черепів «кузнєцова». Можливо Ніколай ще розводив кроликів на фазенді під Асунсьоном, як колись розводив МГБ і Абвер. Та всі документи по справі легендарного шпигуна будуть відкриті компетентними органами в 2025 році.
PS: У редакцію звернувся небайдужий громадянин. Ми долучаємо його допис до статті. 15.12.2025
Доброго дня, пане Олеже!
Звертаюся до вас з приводу статті:
https://forpost.news/history/1709-hutsul-432-heneral-bezpeky-upa
У тексті статті містяться неправдиві та наклепницькі твердження:
-«Пильність й інтуїція заставили керівника СБ перевірити найближче оточення. Під перевірку потрапила й зв’язкова Генерала Чупринки С. Галушка (псевдо Марійка, Наталка). Підозри головного есбіста остаточно оформилисяпісля дивної ліквідації органами двох криївок Романа Шухевича. Вже тоді кільце людоловів стискалося навколо Провідника. Як виявилося пізніше, жінка стала жертвою витонченої гри МГБ. Після арешту її катували, рятували переодягнені в «своїх», і «ті» теж катували… вона зізналася переодягненим сексотам і знову потрапила в лещата гебні… зламалася… Галушка не чекала пощади ні від тих, ні від інших… І здавала своїх, щоб жити. Але жінка не обдурила шефа СБ. Він зберіг їй життя, очевидно маючи намір включитися в «гру» з кривавими ляльководами. Ця жінка відіграє фатальну роль у житті референта СБ і загине разом із ним.»
-«Його охоронець підірвався на гранаті. Генерал СБ застрелив свою дружину Ганну, зв’язкову Шухевича Галушку, облив у бункері гасом, підпалив документи і застрелився сам.»
Ця інформація є неправдивою та завдає шкоди честі і гідності героя, що віддав життя за Україну.
Такі неточності є критичними і можуть спотворювати історичну правду про життя та боротьбу нашого героя.
З метою відновлення історичної справедливості наводжу нижче документальні підтвердження, які спростовують цю інформацію, вказують на те, що вона не була агенткою НКВС, спробувала отравитись, пристрелила із пістолета міліціонера в Бережанському РО, все витерпіла, не здалася — зуміла розгадати прийоми НКВС, створила ілюзію вербування для того, щоб відвести небезпеку від Романа Шухевича і інших членів головного проводу ОУН, щоб повернути провокативну групу на хибний шлях вказуючи на криївки «легенди», які мали б бути пустими і надаючи можливість підпіллю перегрупуватись. Втекла від НКВС і пройшла перевірку СБ, після чого була прийнята в коло керівництва ОУН.
Буду вдячний за оперативне реагування та внесення відповідних коректив у матеріал. Дякую за вашу працю та за внесок у збереження пам'яті про героїв України.
З повагою ставлюся до вашої роботи і вважаю, що уточнення цих деталей буде корисним для історичної правди. Мені вдалося побувати в місцевості де проходили ці події, зокрема на місці загибелі Арсенича, тому буду вдячний за можливість обговорити це питання.
З повагою, Володимир Нагірний
Інформація, яку вдалось знайти щодо цієї теми:
Працівники НКВС як правило не реєстрували у власних документах власні злочини, які б у цілому компрометували НКВС та за котрі їх могли б пізніше притягнути до відповідальності, оскільки для радянських документів була характерна тенденція замовчувати невигідну радянському режиму інформацію. Слідчі часто змінювали, доповнювали або повністю переписували свідчення, щоб вони відповідали "потрібній" версії подій. Це робилося для того, щоб підтвердити офіційні звинувачення, представити підпільну організацію у вигідному для радянської влади світлі або виправдати власні репресивні дії. Важко розгледіти таку інформацію в рaпopті мaйopa Coкoлoвa генеpал-мaйopy Гopшкoву пpo дiяльнiсть opгaнiзoвaнoї ним з кoлишнix нaцioнaлiстiв спeцгрyпи пiд виглядoм УПА. (тому виникають сумніви щодо достовірності фактів поданих в таких документах). Група Соколова не випадково була біля Бережан, як не випадково затримали «НАТАЛКУ»: “Было поручение Т.САРАЄВА мне с групой выехать в Бережвнский район и там искать руководящие центры ОУН, так как по агентурным данным и официальным материалам руководство бандами УПА и подпольем ОУН исходило с Бережанского района.” «Рaпopт мaйoрa Coкoдoвa генеpал.мaйopy Гoprшкoву пpo дiяльнiсть opгaнiзoвaнoi ним з кoлишнix нaцioнa-лiстiв спeцгрyпи пiд виглядoм УПА Державний apхiв PФ:ф.9478.oп.1._ Cпp.487._Аpк.212,223.
Аналізуючи протоколи зізнання ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 54. с.290-309,ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 54. с.310-374 http://old.avr.org.ua/index.php/viewDoc/6857/ ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 376. -Т. 54.с.310-380 http://old.avr.org.ua/index.php/viewDoc/6858/ очевидним є те, що все витерпіла, не здалася — зуміла розгадати прийоми НКВС, спробувала отравитись, пристрелила із пістолета міліціонера в Бережанському РО, все витерпіла, не здалася — зуміла розгадати прийоми НКВС, створила ілюзію вербування для того, щоб відвести небезпеку від Романа Шухевича і інших членів головного проводу ОУН, щоб повернути провокативну групу на хибний шлях вказуючи на криївки «легенди», які мали б бути пустими і надаючи можливість підпіллю перегрупуватись. Втекла від НКВС і пройшла перевірку СБ, після чого була прийнята в коло керівництва ОУН.
На відміну від Марії Римик, провали інших ключових членів підпілля призвели до катастрофи:
- Дар'я Гусяк (1950 р.): Її арешт став прямою причиною викриття і загибелі Романа Шухевича.
- Артемізія Галицька ("Мотря", 1944-1945 рр.): Потрапивши в психологічну пастку «бочку» МГБ, видала інформацію про понад 600 осіб, що призвело до знищення мережі ОУН на Буковині.
- Членів Проводу (1950-ті рр.): Р. Кравчука, П. Федуна, В. Галасу, В. Кука та інших ліквідували або захопили саме завдяки агентам-бойовикам (легендованим групам) — тому ж інструменту, який використовувався проти Галицької.
Дії працівників НКВС та провокативних груп, які зафіксовані у протоколах, зокрема під час допитів Марії Римик ("Наталки"), являли собою не просто порушення внутрішніх інструкцій, а систематичні злочини проти людяності. Ці дії грубо порушували як норми радянського законодавства, яке формально існувало, так і основоположні принципи міжнародного права, що вже тоді формувалися після Другої світової війни.
Порушення Міжнародного Права
Діяльність НКВС/МГБ у 1940-х роках прямо суперечила міжнародно визнаним нормам, що формувалися як реакція на злочини нацизму.
- Катування та Нелюдське Поводження (Злочини проти Людської Гідності):
- Жорстоке та нелюдське поводження (фізичне насильство, катування, нелюдські умови утримання) прямо порушувало міжнародний принцип заборони тортур. Хоча міжнародні конвенції були ратифіковані СРСР пізніше, сам принцип заборони тортур вже тоді вважався частиною загального міжнародного права (jus cogens), особливо після Нюрнберзького процесу (1945). Катування та публічне приниження Марії Римик є злочинами проти людської гідності.
- Порушення Права на Справедливий Судовий Процес:
- Незаконні методи допиту (психологічний тиск, залякування смертю, маніпуляція, фальсифікація свідчень) грубо порушували право на справедливий судовий розгляд. Міжнародне право вимагає проведення справедливого допиту без застосування примусу.
- Загроза для сім'ї була формою психологічного терору, що виходить за межі будь-якого законного слідства.
- Злочини Проти Людяності:
- Дії НКВС/МГБ, які були систематичними та широкомасштабними (що підтверджується діяльністю спецгруп), могли бути кваліфіковані як злочини проти людяності. Це поняття, закріплене в Статуті Міжнародного військового трибуналу (Нюрнберг, 1945), включає вбивства, винищення та інші нелюдські акти, вчинені проти цивільного населення.
Порушення Норм Радянського Законодавства
Навіть у рамках існуючих на той час законів СРСР та УРСР дії спецслужб були повністю незаконними, що підкреслюється їхнім прагненням ці факти замовчувати.
- Порушення Кримінально-Процесуального Кодексу (КПК УРСР):
- Фальсифікація свідчень: Слідчі, які "змінювали, доповнювали або повністю переписували свідчення", грубо порушували норми КПК про достовірність протоколів та права допитуваного. Це призводило до формування штучних, "потрібних" версій подій.
- Заборона Насильства: Формально застосування фізичного насильства та катувань для отримання свідчень було заборонено Кримінальним кодексом як перевищення службових повноважень (відповідна стаття КК).
- Діяльність Провокативних Спецгруп (Легендовані Боївки):
- Діяльність спецгруп, організованих НКВС/МГБ під виглядом УПА, була абсолютно незаконною і не регулювалася жодним відкритим законом. Це була державна провокація та терористична діяльність, спрямована на дискредитацію підпілля та виправдання репресивних дій.
Наслідки Незламності
Саме через усвідомлення цього правового беззаконня та неможливості витримати жорстокі тортури, провідні діячі підпілля (як Роман Шухевич та Микола Арсенич) обирали смерть у бою. Цей вибір був свідомим рішенням і актом самопожертви, покликаним захистити таємниці організації від неминучої зради під впливом катувань. Вони розуміли, що видана інформація призведе до знищення всієї організації. Їхня смерть була найвищим проявом незламності.
Одночасно Марія Римик усіма доступними способами допомагала повстанському рухові (про це йдеться в цих протоколах СБ № 1 і 2) і збирала детальну інформацію про персоналії енкаведистів, спецгрупи НКВС, однострої НКВС, плани будинків НКВС та внутрішнє розташування кімнат. Про це можна дізнатися з додатка до протоколу СБ: «Додаток до протоколу № 2 про організацію роботи НКВС» http://old.avr.org.ua/index.php/viewDoc/6859/ Архів: ГДА СБУ – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 54. – С. 310–380.
Аналізуючи протоколи СБ стає очевидним, що «НАТАЛКА» від повстанців не приховувала ні факту арешту, ні свою адресу проживання, втікаючи від НКВС, була впевнена, що пройде перевірку СБ.
Наскільки жорстко СБ розправлялись з зрадниками вказує той факт, що з криївки Арсенича вилучено списки вбитих приблизно 1000 чоловік.
Крім того, в захопленому чекістами директивному документі СБ під назвою “Слідство”, що має гриф “строго довірочно”, вказані методи проведення слідства СБ, зокрема: “побиття, голод, погрози, випитування аж до втоми – це способи змушення до зложення правдивих зізнань”. Конвеєрний допит передбачав залучення 3 окремих слідчих СБ, які позмінно по 8 годин кожен допитували підозрюваних. Зрозуміло, що оперативна та слідча робота СБ велися не в “білих рукавичках”. Як свідчив пізніше останній Головний командир УПА, Василь Кук, на Волині від Миколи Арсенича він особисто чув контраверсійну тезу: “якщо ти будеш бити чоловіка, то він тобі признається, що він є негус абіссинський” (імператор Ефіопії).
Протокол від 15 травня 1957р., що його склав стрілець охоронної боївки М.Арсенича Ігор про перебіг подій 23 січня 1947р. підтверджує, що Марія Римик «Наталка» вільно проживала з Арсеничем та його дружиною, а охоронці по черзі їх охороняли:
«Славної пам’яті Провідник мав для себе окрему криївку, в ній мешкав з жінкою, та ще одна дівчина. Крім того, ще все хтось один ішов з хлопців до цієї криївки по черзі, а решта хлопців мешкали окремо.
ГДА СБУ 2 - Ф. 2. - Оп. 39 (1953 р).- Спр.2. - Арк. - 221 ст. 162 Книга «Генерал Микола Арсенич» с.169-170
У документі «Протокол зізнання Римик Марії» № 1 від 02.11.1946 (Архіви та колекції: ГДА СБУ, Ф. 13, Спр. 376, Т. 54, с. 290–309), на останньому аркуші зазначено: «Слідчий зазначив, що Марія Римик свою справу розкрила добровільно».
У цьому контексті слово «розкрила» не передбачає вини, на відміну від слова «зізналася»: «Замітка: Цей протокол опитувана написала власноручно після докладного допиту та за вказівками, що має написати. Цілу свою справу розкрила добровільно. Тому, що цей протокол не відтворює цілості справи до подробиць, що їх пам’ятає, слідчий зладив.»
Чому "розкрила" і "зізналася" мають різні значення:
-"Зізналася" має чіткий негативний відтінок і передбачає визнання власної провини, помилки чи злочину. Це слово використовується, коли людина зізнається у чомусь, що вона намагалася приховати, і що є її власною провиною (наприклад, "зізналася у зраді").
-"Розкрила" у цьому контексті означає "надала повну інформацію про справу", "пояснила", "виявила". Це слово нейтральне і не несе в собі визнання провини. Якщо Марія Римик "розкрила" справу, це означає, що вона розповіла про її деталі, обставини, а також про методи роботи ворога, не визнаючи себе винною.
Таким чином, у згаданому документі з архіву СБ, де слідчий зазначає, що Марія Римик "свою справу розкрила добровільно", це підтверджує, що вона свідомо надала інформацію, але не визнала своєї провини у співпраці з ворогом. Навпаки, це свідчить про її вміле маневрування та конспіративну діяльність, спрямовану на введення в оману ворога і збереження безпеки підпілля.
Для ОУН діяло залізне правило, відоме як "Правило скомпрометованої зв'язкової": якщо зв'язкова такого високого рівня, як Марія Римик, була арештована, це автоматично означало, що вся інформація, якою вона володіла, вже скомпрометована (або буде скомпрометована після катувань).
Саме тому Провід був зобов'язаний діяти, виходячи з найгіршого сценарію, дотримуючись наступних ключових інструкцій:
- Принцип "Неприпустимості Втрати Керівників": Це було головне Правило: головне справа — збереження проводу. Метою було збереження Проводу — Романа Шухевича та інших ключових лідерів. Ці люди були незамінними організаторами. Завдяки такій готовності платити високу ціну, провідникам вдавалося так довго уникати арешту в умовах тотального терору.
- Стратегія Відведення Уваги (Дезінформація): Це Правило "жертовної маніпуляції". Для керівництва ОУН було життєво необхідним та необхідним тактичним кроком переконати ворога у достовірності інформації, яку вона видала. Це диктувало необхідність свідомої подачі ворогу дезінформації (наприклад, про криївки «легенди»).
Радянський звіт стверджує: "Наталка" нам показала добре замасковану криївку, в якій находились два бойовики "Білого" — "Рибак" і "Чад". Ми розкопали криївку, "Чада" вдалось витягнути живим, а "Рибак" застрелився. У криївці ми знайшли бібліотеку, машинку для писання, сім малих одиниць зброї і багато різних речей, що належали "Білому" та його охороні."
- Криївка була "Легендою": Керівник ОУН Василь Кук підтверджував, що Шухевич ("Білий") не повертався до цієї криївки у селі Августівка з весни 1945 року (с. 14). Це свідчить, що криївка була свідомо виведена з користування і слугувала ідеальною "легендою".
- Свідоме Очищення Криївки: Зв'язковий Григорій Каня ("Бистрий") після повернення з таборів розповів, що він покинув криївку, яку показала "Наталка" за день до того, отже вона мала бути пуста.
- Ілюзія Достовірності: Наявність у криївці машинки, зброї та "різних речей, що належали "Білому"" була створена для підтвердження достовірності "зізнання" Римик. Це переконало НКВС, що вони на "гарячому сліді". Але насправді стратегічні таємниці (справжнє місцезнаходження Шухевича та його родини) були захищені, оскільки Римик, згідно з протоколами СБ, не видала цю критичну інформацію, а передавала окупантам лише неважливі відомості.
Дії "Рибака" і "Чада" можна розглядати, як порушення інструкцій ОУН/СБ Недотримання Правила "Скомпрометованої Зв'язкової": Згідно з інструкцією, арешт такої високопоставленої зв'язкової, як Римик, автоматично означав компрометацію всіх відомих їй явочних «криївок». Криївка мала бути негайно покинута ("зачищена") після звістки про її арешт.
Таким чином, "зізнання" Римик було не актом зради, а майстерною конспіративною операцією, в результаті якої Провід був врятований ціною локальних жертв. ОУН ставила стратегічне виживання нації вище за індивідуальні жертви, що було необхідною умовою для продовження боротьби.
Джерело: Дашкевич Я., Кук В. та ін. Про генерала Тараса Чупринку (Романа Шухевича). Львів, 2006.
Марія Римик ("Наталка") свідомо довго терпіла жорстокі катування НКВС/МГБ, застосовуючи тактику конспіративної гри. Це дозволило їй виграти критично важливий час для Головного Проводу ОУН (зокрема, Романа Шухевича), щоб вони змогли змінити місця перебування та захистити стратегічні таємниці підпілля.
Арсенич був саме тою людиною, яка на той час могла надати належну оцінку її діям.
Основне завдання СБ ОУН було не лише виявлення ворожих агентів і зрадників, а й максимальний захист власної організації. У разі потрапляння протоколів допитів до рук НКВС, вся інформація, що містилася в них, могла бути використана проти ОУН-УПА. Тому слідчі Служби безпеки ОУН (СБ ОУН) могли фіксувати в протоколах допитів лише ту інформацію, яка була потрібна для їхніх цілей, і опускати деталі, що могли б зашкодити організації. Це було частиною їхньої конспіративної роботи. Чіткі цілі допиту було досягнено: визначено відсутність провини Марії Римик «Наталки», і з'ясовано методи роботи ворога. Проживання в одній криївці з таким високопоставленим діячем, як Микола Арсенич, керівником Служби безпеки ОУН, та його дружиною, підкреслює її виняткову важливість для підпілля. Також очевидним є той факт, що Микола Арсенич їй настільки довіряв, що жив із нею і своєю дружиною в одній криївці. Вищий рівень довіри за тих обставин важко уявити. Керівництво ОУН, зокрема сам Арсенич, не могло дозволити собі тримати поруч людину, яка не заслуговувала б на повну довіру. Керівництво ОУН прийняло її назад у своє коло. Це є прямим доказом того, що підпілля не вважало її зрадницею чи агентом, а повністю довіряло її лояльності та надійності, у протилежному випадку, для чого було б йому ризикувати своїм життям і життям своєї дружини, живучи в одній криївці з Марією Римик, яка під час допитів зуміла підстрелити співробітника міліції, при цьому їй не зв'язуючи рук і навіть не інформуючи про це жодного охоронця, які по черзі їх охороняли. До того ж, Микола Арсенич, як керівник Служби безпеки ОУН, славився своєю надзвичайною обережністю та конспірацією. Його діяльність була сповнена прикладів, що ілюструють, наскільки ретельно він підходив до питань безпеки. Обережність Арсенича поширювалася на найближче оточення. За свідченнями, він не раз перевіряв своїх підлеглих, аби виявити можливих зрадників. Дотримувався секретності й мінімізації контактів. Арсенич жив за принципом: "Про справу не говори з тим, з ким можна, а з тим, з ким треба". Навіть його родичі не знали, чим він займається.
Протоколи допитів Марії Римик ("Наталки"), складені Службою Безпеки ОУН (СБ ОУН), були формальністю у їхньому юридичному сенсі, але критично важливим інструментом конспіративної роботи.
Ці документи були потрібні СБ не для того, щоб "призначити провину" чи отримати "зізнання" у зраді (адже Римик не була зрадницею), а для досягнення стратегічних цілей:
- Формальне Підтвердження Лояльності: Головне завдання — офіційно засвідчити, що Марія Римик не зламалася під тортурами НКВС і не була завербована. Це було необхідною процедурою для повернення її до роботи на найвищому рівні та для забезпечення абсолютної довіри з боку Шефа СБ Миколи Арсенича та його оточення.
- Розвідувальна Інформація: Справжня цінність протоколів полягала в отриманні детальної оперативної інформації про ворога: персонал НКВС/МГБ, їхні методи допиту та зовнішній вигляд провокативних груп. Римик "розкрила справу" (тобто пояснила свою конспіративну гру), що дозволило СБ ОУН краще планувати захист.
- Захист Організації: Оскільки будь-який документ СБ міг потрапити до рук ворога, протоколи фіксували лише ту інформацію, яка була корисна для Святої Справи, і замовчували деталі, що могли б скомпрометувати підпілля.
Таким чином, ці протоколи були не судом, а формальним актом реабілітації та розвідувальним звітом, необхідним для збереження конспірації на найвищому рівні Проводу.
Чому публікація неправдивої інформації про те, що Марія Римик «Наталка» була агентом НКВС, прямо дискредитує Миколу Арсенича як голову Служби безпеки ОУН:
-Порушення базових принципів безпеки: Микола Арсенич був відомий своєю надзвичайною обережністю, конспірацією та принципом "Про справу не говори з тим, з ким можна, а з тим, з ким треба". Уявити, що такий обережний керівник СБ ОУН, головним завданням якого був захист підпілля, міг би ризикувати своїм життям, життям своєї дружини та безпекою всієї організації, живучи в одній криївці з ворожим агентом, — це абсурд. Це суперечить усій його діяльності та підходам до конспірації.
-Некомпетентність як керівника СБ: Якщо Марія Римик справді була агентом, то її виявлення і нейтралізація були прямим обов'язком Служби безпеки, яку очолював Арсенич. Те, що він не лише не виявив її, а й "прихистив" у своїй криївці, свідчить про його професійну некомпетентність, що є неможливим, враховуючи його репутацію.
-Довіра, що перевищує будь-яку конспірацію: Сам факт проживання зв'язкової «Наталки» разом із Арсеничем та його дружиною в одній криївці, підкреслює винятковий рівень довіри до неї. Ця довіра була б неможливою, якби СБ ОУН мала хоч найменші підозри щодо її лояльності. Це прямий доказ того, що підпілля, зокрема особисто Арсенич, не вважали її зрадницею.
Таким чином, твердження про те, що Марія Римик була агентом НКВС, не тільки не відповідає дійсності, але й підриває авторитет і компетентність самого Миколи Арсенича як одного з найвищих керівників українського підпілля. Це створює хибне уявлення про його діяльність та методи роботи, що є неприпустимим.
Перебування Марії Римик у криївці Арсенича можна пояснити тим, що він планував переправити її до Мюнхена. Це підтверджується тим, що в січні 1947 року СБ розпорядилася про негайну реорганізацію підпілля та легалізацію повстанців (ГДА СБУ: Ф. 13. Спр. 372. Т. 74. Арк. 227). Також, у листі від 27 лютого 1947 року до полковника Сараєва, в листуванні з «Доном», є інформація, що Арсенич мав їхати до Мюнхена на зустріч з Бандерою, але в призначений час не з’явився (с. 75, книга «Генерал Микола Арсенич»).
Один із документів, що підтверджує, що вона не була агентом, — це протокол допиту СБ Стефанії Ільківни Дулеби:
«Я не сподівався, щоб «Михайло» якраз тут був. Дивно мені, що він тримав коло себе «Клима» - звичайного селянина. Крім цього немалим здивуванням для мене було це, як витягнули з криївки вбиту Наталку. Я мав її на слідстві, під час якого вона до всього призналася і я звільнив її. Останньо вона працювала у Львові, звідки вона втекла. Дивно, що її все простили і вона опинилася в «Михайловій» криївці. З криївки ми витягнули її протокол, в якому вона зізнавала все про мене: як я її бив, лікував, чим ми її годували, ну точно все, що тільки про нас знала.»
Літопис УПА, т.43, «Боротьба з агентурою: Протоколи допитів Служби Безпеки ОУН в Тернопільщині 1946-1948. Книга 1, с.98.
Повністю цей протокол, що розміщений на сторінках 71–116, частково проливає світло на обставини загибелі Арсенича. Він, як і інші документи, підтверджує, що жодного зв'язку між інформацією, яку «Наталка» надала окупантам, і загибеллю Арсенича немає.
Крім того, окупанти після загибелі «Наталки» і після того, як прочитали протоколи СБ, зрозуміли, що вона їх перехитрила і не була агентом.
Тому в документах створених після її смерті перестають її так називати. У повідомленні про загибель референта СБ Центрального Проводу ОУН М. Арсенича (1997) пишуть про неї не як про агента, а як про зв'язкову Центрального Проводу ОУН. Крім того, у цих документах немає жодної інформації, яка б вказувала на те, що Марія Римик перебувала там недобровільно (наприклад, що в неї були зв'язані руки):
«После етого находившейся в схроне «МИХАЙЛО» выстрелами из пистолета застрелил свою жену по кличке «ВЕРА» и связную центрального провода ОУН «НАТАЛКА», после чего облил керосином документы, поджог и застрелился сам»
......
««НАТАЛКА» - связная центрального провода ОУН»
Книзі Вєдєпєєва Д. і Биструхіна Г. «Повстанська розвітка діє точно і відважно... ». - К.: К.І.С., 2006. На с.449
Сам факт того, що окупантам, які складали цей документ було недостатньо вказати, що член «ОУН» «ДОЛОНЯ», є агентом СМЕРШу, а вони додали, що він є ще й агентом НКВС, свідчить про їхню скрупульозність у документуванні. Це підтверджує, що якщо б Марія Римик була агентом, то це обов'язково було б зазначено в документі:
В Описі зокрема зазначено: «В том числе протоколы допроса члена «ОУН» «ДОЛОНЯ», агента СМЕРША и НКВД. Листы 102-362; члена ОУН — РИМИК Марии, листы 290-380 и др.)»
Опис
https://avr.org.ua/viewDoc/6783/
Архіви та колекції: ГДА СБУ- Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 54.
Також документи в яких ідеться про Марію Римик, є в Літописі УПА. Нова серія. Т. 27. Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3
№12 Стенограма протоколу допиту Кука 9 червня 54р.
«... а также лично «МИХАЙЛО» проводил расследования по факту установления связи с националистическим подпольем бывшей связной Романа Шухевича - «МАРУСИ»242(«Маруся» Марія Римик).
Известно мне, что «МИХАЙЛО» тогда захватил ету связную, получил от нее показания о отом, что она, якобы, была завербована органами МГБ в качестве секретного сотрудника и направлена в националистическое подполе для того, чтобы осущетвить провал его учасьников.» с.134-135 №29 Стенограма протоколу допиту Кука 29 вересня 54р.
«В 1946г. Со слов «МИХАЙЛА» мне стало известно о том, что «СБ» арестовало связную «ШУХЕВИЧА» некую «МАРИЙКУ»438 («Марусю» Марія Римик), так как она была завербованя МГБ. Єто дело не было доведено «СБ» до конца, так как «МАРИЙКА» погибла во время операции вместе с «МИХАЙЛОМ» в одном бункере.» с.214
Кук на допитах, як і Марія Римик, намагався подавати інформацію так, щоб не зашкодити підпіллю. У цьому випадку, інформація про те, що Марія Римик ніколи не була агентом і пройшла перевірку СБ, могла зашкодити її сім'ї.
Ще одним документом, у якому йдеться про Марію Римик, є вищезазначений «Рапорт майора Соколова генералу-майору Горшкову про діяльність організованої ним із колишніх націоналістів спецгрупи під виглядом УПА» (Державний архів РФ: ф.9478. оп.1. Спр.487. Арк.212, 223).
«B этo вpемя Беpежaнским PO былa зaдеpжaнa связнaя - «Haтaлка», кoтopaя нa дoпpoсе пoкaзaзa чтo oнa связнaя oблaстнoгo пpoвoдникa ОУH «Hестеpa» , oнa пытaлacь у6ежaть из КПЗ - пpистpелилa из пистoлeтa милициoнеpа ее oxpaняющегo и, кaк виднo из инфoрмaции, фигypa 6ылa интеpеснaя.
Я вместе с пoдпoлкoвникoм т. MATBЕЕBЬIM выехaли B Беpеrкaньr eе пoсмoтpeть. Koгдa мы пpиехати в Бережaны, тo ее дoпpaшывал сoтpудник ОББ HKBД УСCР пoдпoлкoвник КАГAHOBИЧ. Oнa тaк стaвилa свoи пoказания чтo пo ним никaких oпеpaтивных меpoпpиятий пpoвести былo нельзя. Яснo 6ылo, чтo oнa все вpала, скpывая чтo-тo кpyпнoе.»
Отже боротьба Марії Римик «НАТАЛКИ» була спрямована на створення незалежної Української Держави, а не на виконання завдань іншої держави чи силової структури. Вона була зв'язковою Центрального Проводу ОУН та Головного командира УПА Романа Шухевича, а не агентом, який працює на ворога.
Спростування Наклепницьких Тверджень про Зв'язкову Марію Римик ("Наталку") та Миколу Арсенича
Наведені у статті твердження про те, що зв'язкова Марія Римик ("Наталка") "зламалася", "здавала своїх, щоб жити" і відіграла "фатальну роль" є абсолютно неправдивими та становлять класичний пропагандистський наратив, спрямований на дискредитацію керівництва українського підпілля. Питання про статус Марії Римик — це питання історичної правди проти ворожої пропаганди, а не "альтернативних думок".
Високий Ранг Марії Римик: Функціональна Цінність
Твердження про низький статус чи "ув'язнення" Римик повністю спростовується логікою підпільної боротьби, де безпека інформації є найвищим пріоритетом.
- Пріоритет Конспірації над Званням: У підпіллі ранг визначався не військовою посадою, а функціональною важливістю та цінністю інформації. Римик, як зв'язкова, підпорядковувалася безпосередньо Головному Командиру УПА Роману Шухевичу, а згодом — Шефу СБ ОУН Миколі Арсеничу.
- Носій "Живої Таємниці": Вона володіла стратегічною інформацією рівня командування: місцезнаходження керівників, мережа явок і оперативні плани. Її цінність вимірювалася масштабом катастрофи, яку міг спричинити її провал. Це робило її фактично високоранговим членом організаційного керівництва, попри відсутність генеральських звань.
- Визнання Ворогом: Навіть НКВС/МДБ підтверджували її високий статус, прагнучи ліквідувати або захопити її як ціль номер один серед зв'язкових Проводу. Спіймана зв'язкова Шухевича чи Арсенича була для НКВС найбільш "високоранговим полоненим" з точки зору інформаційної цінності.
Неможливість "Агента" Римик у Криївці Арсенича
Версія про те, що Римик була агентом НКВС, якого Арсенич "тримав" у криївці, є логічним абсурдом і прямо дискредитує Шефа СБ.
- Порушення Принципів СБ: Микола Арсенич був відомий своєю надзвичайною обережністю та принципом мінімізації ризику. Уявити, що такий керівник свідомо ризикував своїм життям, життям своєї дружини Ганни Гуньки та безпекою всієї організації, тримаючи поруч агента або "засуджену" особу, яка знає критично важливі таємниці, — неможливо.
- Відсутність Довіри = Негайний Розстріл: Служба Безпеки ОУН не відтерміновувала вироки зрадникам, а страчувала їх негайно. Тримати потенційного зрадника, який володіє інформацією про криївку Шефа СБ, було б прямою диверсією проти підпілля. Той факт, що Арсенич довірив їй бути свідком його приватного життя і знати точне місцезнаходження, є беззаперечним доказом її лояльності.
- Свідома Дезінформація: Натомість, Марія Римик після арешту створила ілюзію співпраці, видаючи НКВС/МДБ криївки-легенди. Вона успішно ввела ворога в оману, відвівши небезпеку від справжнього керівництва. Її подальше повернення до роботи та перебування в криївці Арсенича свідчить, що СБ ОУН провела ретельну перевірку і визнала її чистою.
Сумнівність Наративу про Самогубство та Героїчна Загибель
Твердження про те, що Арсенич застрелив дружину і зв'язкову, а потім себе, є пропагандистським наративом МДБ, покликаним осквернити героїв:
- Факт Вогню — Це Бій: Радянські звіти містять згадки про вогонь з криївки. Це офіційне підтвердження опору і факту, що відбувся бій, нехай і короткочасний. Насправді МДБ було невигідно детально описувати інтенсивність бою з Арсеничем, оскільки це підвищувало б авторитет УПА як боєздатної сили і демонструвало б героїзм повстанців, які билися до кінця. Наратив про "самогубство" і "вбивство побратимів" був зручним інструментом для применшення перемоги радянських сил. Використання терміну "відкрив вогонь" — це мінімальне визнання факту, який не можна було повністю приховати (через свідчення курсантів чи оперативників).Формулювання "охоронець впав на гранату" у звітах МДБ є історично нелогічним і майже напевно є пропагандистською вигадкою. Це давало змогу приховати факт застосування надмірної сили та позасудової розправи (тобто знищення без належної спроби захоплення живим).
Пропагандистська Мета: МДБ було невигідно детально описувати інтенсивність бою з Арсеничем, оскільки це:
- Підвищувало б авторитет УПА як боєздатної сили.
- Демонструвало б героїзм повстанців і їхню готовність битися до кінця.
- Применшувало б "перемогу" радянських сил.
Фіксація вогню з автомата з криївки в радянських звітах, була вимушеним кроком МДБ/НКВС, попри те, що це було ідеологічно невигідно. Цей факт є ключовим доказом опору і спростовує пропагандистський міф про "самогубство" чи "легку перемогу":
а)Неможливість Повного Замовчування (Свідки та Документи)
Радянські спецслужби завжди прагнули контролювати наратив, але повне замовчування опору було неможливим через:
- Наявність Свідків: В операції брали участь численні співробітники МДБ, курсанти чи міліціонери. Якби в офіційних документах не згадувався вогонь з криївки, але оперативники знали, що він був, це могло б призвести до внутрішнього розходження та сумнівів у вищому керівництві.
- Сліди Бою: На місці ліквідації, ймовірно, залишалися фізичні докази — гільзи, пошкодження криївки, можливі поранення чи втрати серед нападників. Зафіксувати "вогонь з автомата" було мінімальним визнанням факту, який не можна було повністю приховати від усіх рівнів документування.
б)Пропагандистська Маніпуляція (Применшення Масштабу)
Хоча факт вогню був зафіксований, його масштаб та інтенсивність були свідомо применшені, щоб зберегти пропагандистський наратив:
- Мінімальне Визнання: Ворог був змушений визнати факт вогню (через свідків), але міг приховати тривалість бою або втрати серед своїх.
- Створення Міфу про Самогубство: Наратив про те, що Арсенич "застрелив дружину і зв'язкову, а потім себе", був створений як ідеологічна противага героїзму. Цей міф мав на меті:
- Осквернити пам'ять: Зобразити керівників ОУН не як героїв, які прийняли бій, а як жорстоких вбивць і боягузів.
- Применшити «Внесок» МДБ: Створити ілюзію, що "перемога" була легкою, а повстанці "покінчили із собою", а не були знищені в бою.
Таким чином, зафіксований вогонь з автомата є документальним підтвердженням опору (тобто бою), який МДБ не змогло повністю приховати, але використало мінімальне його визнання для виправдання своїх дій і одночасно підкріпило це пропагандистським міфом про "самогубство".
Висновок: Зафіксований у звітах вогонь з автомата є офіційним підтвердженням опору. Це свідчить про те, що оточені не мали наміру здаватися, а радянська сторона навмисно применшила масштаб цього бою, щоб зберегти пропагандистський наратив про легку перемогу над "бандитами".
- Відсутність Агента у Полоні: Якби Римик була агентом, МДБ за будь-яку ціну намагалося б її врятувати під час штурму, оскільки вона була золотим джерелом інформації. Відсутність у радянських звітах згадок про її порятунок чи здачу підтверджує, що вона загинула в бою, чинячи опір разом із соратниками. Її смерть була актом захисту таємниць СБ до останнього подиху, що є остаточним доказом її абсолютної вірності.
Демонстрація абсолютної вірності. Відсутність згадок про здачу чи спробу втечі утверджує її як приклад найвищого героїзму та дисципліни в підпіллі. Вона дотрималася залізного правила: краще смерть, ніж зрада. Це зробило її символом незламності та підтвердило, що довіра Арсенича до неї була абсолютно виправданою.
Аргументація: Чому слід вилучити міф про зраду Римик
Якби Марія Римик була агенткою у радянських звітах, про це обов’язково згадали б.
Зрадник — Завжди Козир для Пропаганди
Якби Марія Римик була агентом МДБ/НКВС і, за сценарієм, спробувала здатися, цей факт був би негайно використаний і розтиражований у всіх радянських звітах.
- Чому їм вигідно згадати: Наратив про те, що зв'язкова Шефа СБ "прозріла і здалася" (або була вбита Арсеничем за спробу здачі), є ідеальним пропагандистським трофеєм. Це посилювало б міф про "розкол і зраду" серед націоналістів та дискредитувало б Миколу Арсенича як жорстокого ката.
Відсутність будь-яких згадок у радянських звітах (крім брехні про "вбивство Арсеничем") про успішну здачу чи порятунок Римик свідчить про те, що така подія не відбулася.
Таким чином, її загибель була не провалом, а актом захисту, який зберіг цілісність підпільної структури СБ від подальшого неконтрольованого викриття.
Висновок: Марія Римик загинула в бою 23 січня 1947 року як вірний член найближчого оточення Шефа СБ Миколи Арсенича. Твердження про її зраду є лише ворожою брехнею, що має бути вилучена з публічного простору.
