- Євгенія Полікарпова
- Репліка
Цими вихідними до нас зі Сполучених Штатів приїхали близькі друзі мого Тата. В Америці вони живуть вже майже 30 років. З собою привезли племінника, мого ровесника.
- Наталя Балущак
- Репліка
Сучасний інфопростір починає мене дратувати. От правда. І причина навіть не в тому, що довкола лише трагедії. Того збили, того вбили, а того покусали. Ні. Просто якось дуже непомітно зникло поняття особистого. Навіть особистого горя зараз немає. Усе повинно бути винесене на осуд громадськості.
- Богдан Зятик
- Репліка
"Замочити Водолія і відмити "бабло" саме така назва статті напрошується, щоб охарактеризувати те як Галицька районна адміністрація на чолі з Андрієм Зозулею та архітектором Ольгою Криворучко "реконструювали" у 2018 році фонтан "Водолій" відомої української скульпторки Теодозії Бриж у Львові по вул. Коперника, цілковито порушивши задум авторки і створивши таке на що соромно й дивитись!
- Ірина Юзик
- Репліка
Одразу скажу, що громада Знесіння виступає не лише проти будівництва сміттєвого заводу у своєму районі, а загалом на території міста Львова. А серед запропонованих раніше облдержадміністрацією 17 ділянок є як мінімум три в кілька раз більші за розмірами та відповідніші, ніж вулиця Пластова у Львові, зокрема по віддаленості до житлових будинків.
- Андрій Мельник
- Репліка
Поки ви, "нехристі", вповзаєте в робочий тиждень понеділком, безтурботний я вирішив сходити до церкви. Бо ж Спаса!:)
В окупованому Донецьку хочуть встановити пам'ятник російському імператору Миколі ІІ.
- Дана Калинюк
- Репліка
Виглядає на те, що на деякий час віллу Терлецького ми відвоювали. Вони так просто не здадуться, але й ми не вчорашні. А поки що дивлюся «відеовлог» пана головного «архітектора». Знаєте, що каже? Що вілла не має історичної цінності, бо там якісь неправильні і нехороші люди позносили перегородки і переробили сходові клітки.
- Олена Пасевич
- Репліка
Розкажу, як я прожила крайні п'ять років. 16 серпня 2014 року загинув Іван... У день, коли я дізналася про це, моє життя змінилося вмить. Всередині мене. Я миттєво виділила в собі лише одну роль, яку я не мала права забути. Це МАМА. Інші статуси стали неважливі, а деякі навіть безглузді (як мені тоді здавалося). Як мама (а ще й 7-місячної дитини і сина одинадцятикласника), треба було бути зібраною. А решта... Я вирішила, що то неважливо. Несвідомо, десь там в голові. Як донька, сестра, подруга, працівник я м'яко кажучи стало "ніякою" і байдужою.
