Вирішила я дитині Київ показати. Десь три роки тому моя дитина уперше побачила Київ. Їй було 6 років. Моя дитина - абсолютно звичайна дитина з українськомовного міста, яка уперше побачила столицю, тому із здивуванням та цікавістю вслухалася в усі слова жителів великого Києва...
Пішли ми на Дніпро кататися на річковому кораблику.
Коли ми стояли в черзі, щоб купити квиточки, відбулася стандартна ситуація: один мужчина, що був із нами в черзі, запитав у своєї дитини "хочешь мороженое?".
Моя дитина почула це і одразу штовхнула мене ліктем і голосно сказала:"Мама, скажи тому дядькові, що це неправильно говорити 'мороженое'. А правильно сказати 'морозиво', може він не знає..."
Той дядько усе почув і приємно усміхнувся, навіть трохи ніяково. А ми вирішили купити морозива і для себе.
Пізніше, уже вкінці дня, ми вечеряли у якомусь кафе і звичайно, що сміялися і розмовляли українською.
За сусіднім столиком сиділи люди, які говорили російською. Взагалі-то, усі в тому кафе говорили російською...
Один із чоловіків підійшов до нас зі словами:
- Дівчата, вас так приємно слухати. Звідки ж ви приїхали, що ви так гарно розмовляєте українською?
- Ви, знаєте, ми приїхали із тієї ж самої країни, що й ви
Розмовляйте українською. Це - прекрасно!