Антропологічні спостереження з празького аеропорту.
Стою, курю, нікого не рухаю. Але щось в мені, мабуть, видає "східняка".
Несміливо підходить молодий чоловік зі здоровенною валізою: "Вибачте, а ви розумієте українську?"
Тю.
"Так, розумію!". І в декількох репліках пояснюю яким чином найпростіше добратися до головного вокзалу.
Молодий чоловік зникає в напрямі автобуса. Я курю далі.
Підходить другий чоловік. "Ти не падскажеш, как доєхать до вакзала?"
От кращого контрасту й не вигадаєш. В цій репліції є все - російська впевненість, що їхню мову повинні апріорі розуміти в цілому світі. Відсутність будь-якого "вибачте-перепрошую". Зрештою, те саме "тикання" незнайомій людині.
Тому я лише скрушно хитаю головою.
"Prominte, nerozumim".
