Я рідко готую - не дуже люблю. Коли каструлі не вміщуються у шафі, мій чоловік напів серйозно, напів жартома каже: та викинь їх. Бо каструлі - то не головне. Головне, аби Іринка встигла на свої громадські активності і суди. На всі суди, де йде боротьба добра зі злом!
Рік тому, коли я збиралася на феміністичний марш 8 березня, чоловік запитав чи немає у нас проблем. Мені пощастило з ним, і з найкращим другом, і з робочим колективом, і з громадським рухом. З усім моїм колом спілкування - найбільше тому, що його виважено добираю. Рівність не на словах - таке буває. Але до цього треба йти.
Мене виховували у традиційній патріархальній сім'ї, де жінка - виключно берегиня дому, не займається своїм розвитком, мало уваги приділяє професійній праці і не курить.
Мені було 15, коли я вибрала собі професію журналіста.
Мені було 16, коли я вибрала комітет по гендерній рівності на саміті ООН для молоді в Україні.
Мені було 19, коли я влаштувалася на свою першу роботу (у газеті).
Мені було 25, коли я сказала нареченому, що моє прізвище мені важливе і я хочу його залишити.
Тато дивився на мої пориви до самореалізації і становлення особистості крізь пальці: пройде, втихомириться.
Не пройшло.
Треба йти на Ніч Гніву, коли місто горить - значить треба. Треба їхати в лікарню до людей, яких порізали "невідомі прихильники правих поглядів", значить треба. Треба воювати із забудовниками, посадовцями, мером міста чи "невідомими прихильниками правих поглядів" - значить будем воювати.
Я звично вечорами ріжу пальці не кухонними ножами, а паперами, на яких надруковані мої скарги, запити і позови.
На автоматі реагую на прояви сексизму короткими просвітницькими лекціями.
Серед моїх знайомих все менше людей, які не знають, що означає "гендерно-чутлива".
Повільно, але впевнено 8 березня перетворилося для мене із совкового свята на день рівності, прав людини і фемінізму. Чого і вам бажаю, дорогі посестри!
Кожна з нас невеличкими кроками-власними діями-своєю позицією-власним вибором-сміливістю та впертістю може робити свій маленький вклад у розвиток жіночого руху.
Як пише поетка Оксана Осмоловська:
"Тримайся за себе, сестро,
бо сильні у тебе руки –
вони тебе донесуть".
P.S. І ні, ніхто ніколи не закине мені, що я не люблю чоловіків. Чоловіки - це 50% успіху.
