6 грудня виповнюється 80 років від дня народження української письменниці, шістдесятниці, політика, громадської діячки, дослідниці історії України Ірини Калинець (1940–2012). 31 липня 2012 року вона відійшла у вічний світ через важку хворобу.
У день народження Ірини Калинець у Львові розпочнеться флеш-моб читання її поезії, пише Радіо Свобода.
За життя Ірина Калинець говорила багато радикальних речей і це, звісно, не всім подобалося. Якою залишилась відома українка у пам’яті рідних і друзів?
Щоб стало наді мною білими долонями,
щоб стало наді мною оком печалі,
щоб стало наді мною наче ікона,
життя моє,
в якому я
сльоза лиш! – писала Ірина Калинець.
За словами поета Ігоря Калинця, дружина перестала писати вірші, вийшовши на волю з таборів і заслання, у 1980-х роках. Сьогодні вона, як поетеса, менш відома, але не менше цікава, аніж, як публіцист, громадська діячка, політик, в’язень радянських таборів.
«Як поєднувалось у ній писати вірші і бути радикальною досить у висловлюваннях? Ірина була широко обдарована особа, була близька з мистецтвом, була вольова жінка. Вона бачила, що в Україні йдуть справи не так, як мають бути, але ми завжди надіялися, що от-от виправиться. Ірина багато працювала. Мала тему, шукала відповідні книжки, сиділа і читала, аналізувала, писала. Якщо до рук потрапляла потрібна книжка і цікава, то не відривалась. Часу на читання йшло дуже багато», – говорить Ігор Калинець.
Ігор Калинець видав 10 томів творів дружини і вважав це своїм обов’язком. Там відкривається весь світ Ірини Калинець. Новели, романи, наукові праці «Близьке далеке» й «Епоха гунів та її передісторія» (у світлі біблійних джерел), а це дослідження про життя Феодосія Печерського, загадки хрещення України-Русі, остання праця Ірини Калинець «Вільні студії над текстами Святого Письма», а ще опубліковані у збірці статті, промови, інтерв’ю, документи лист, численні фотографії.
«Вона до останньої хвилини працювала. Останні роки робила переклад Біблії, багато працювала на релігійну тематику. Я прийшла до неї і бачу, що Ірина на ліжку обкладена паперами, книжками. Вона сіла на край і каже: «Якби ти знала, як мене болить. Такий біль, як колись карали на смерть». Вона ніколи цього не казала, але мовила це дуже скупо, показала, як мужньо переносить це і до місяця часу її не стало, але до останнього працювала. Комп’ютер на руках, на ліжку, книжками обкладена – так запам’ятала», – пригадує львів’янка Мирослава Стасів.
Ірина Калинець (1940–2012) у світлинах
З Іриною Калинець Мирослава Стасів познайомилась у Львові у 1968 році, коли вони прийшли під суд підтримати В’ячеслава Чорновола. А за день до арешту Чорновіл, у помешканні Мирослави Стасів, друкував матеріали. Кадебісти проводили обшуки у різних квартирах. Прийшли і до Мирослави Стасів, якій тоді було 26 років, а її донечці – місяць.
«З шафи було видно куток машинки. Поки вони шукали в іншій кімнаті, я візочок поставила і накинула пеленки на машинку. Знала, звісно, що друкує Чорновіл, бо читала і усвідомлювала чітко, які наслідки можуть бути. Таких, як я, було багато. Один сподвижник сам нічого не може зробити, бо мусить мати опертя. То було оточення дуже вірних людей. Я щаслива, що знала таких людей, як Ірина Калинець, Вячеслав Чорновіл, ми зустрічались на Різдво, це були цікаві моменти. Ірина була мужня, вольова особа, людина високої працездатності і твердих переконань. Її покоління, яке відходить, покоління шістдесятників, несло у своєму серці іскру любові до рідної землі, України, не шкодуючи своєї кар’єри, ні свого особистого життя. При незалежності пішло по-іншому. Бо боротися – це одне, а коли вже Незалежність застала несподівано, були проблеми з кадрами. Ірина багато говорила радикальних речей і це не всім подобалося. Не можна щось робити напів, так казала», – каже Мирослава Стасів.