Сенсація на срібному екрані, або три унікальні кінострічки

1 лютого у головному читальному залі Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І. Франка відбулося незвичайне дійство – на дві години глядацький зал «перенісся» до Галичини міжвоєнного періоду. Вперше в Україні було презентовано фрагменти віднайдених фільмів Юліана Дороша – піонера кіномистецького руху в Галичині – «Гуцульщина» (1933) і «Останній салют командирові» (1938). Родзинкою вечора також став показ документальної стрічки «Галичина» (1927-1935 років) авторства громадянина США українського походження Івана Яцентія, пише сайт Фотографії старого Львова.

Йдучи на анонсований кінопоказ, організований Львівський Фотомузеєм, дивом віднайдених українських стрічок, відзнятих наприкінці 1920-х – у 1930-х рр., відчувала якесь дивне піднесення. Важко було собі навіть уявити, що фільми, про які я ще десять років тому знаходила лише окремі згадки у міжвоєнній пресі, працях з історії українського кіно чи приватних бесідах із кіносимпатиками і весь цей час вважалися «зниклими без вісти», все-таки знайшлися!

Гарною підготовкою до такого очікуваного перегляду стала лекція Ірини Патрон, аспірантки Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого й асистентки кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету ім. І. Франка, про кіноспадщину Юліана Дороша, її шлях повернення до сучасного глядача. Зокрема, доповідачка коротко окреслила кіноздобутки цього молодого режисера і оператора в одній особі – Дорош починав з етнографічних і культурфільмів (документальних короткометражних стрічок з українського життя та побуту) і врешті зняв перший в Галичині ігровий повнометражний фільм «До добра і краси».

Коли світло вимкнули і на срібному екрані з’явилися кадри німого фільму Ю. Дороша «Гуцульщина», на мить здалося, що я у Львові 1930-х, на кінопоказі майже столітньої давності. Перед очима неймовірно швидко злинали яскраві картини з життя гуцулів, відзнятих режисером в околицях Космача, Косова та Жаб’єго для дисертації С. Герасимовича… До реальності повернуло яскраве світло смартфона сусіда із кіноперегляду.

Друга стрічка авторства Юліана Дороша «Останній салют командирові» є репортажем із урочистого похорону генерала Української Галицької Армії Мирона Тарнавського. Цікавий факт, що фільм був вивезений до США і вже там озвучений – це дає змогу розпізнати відомих громадсько-політичних і культурних діячів, яких бачимо у ньому (однак багато людей ще потребують ідентифікування). Маю надію, що сенсаційні кадри із Митрополитом Андреєм Шептицьким (досі вважалося, що єдине доступне відео, на якому знято Його Ексцеленцію, – документальний фільм «Свято молоді» 1930 р.) та кардиналом Йосифом Сліпим таки привернуть увагу українських істориків і культурологів.

51-хвилинна документальна кінокартина «Галичина» містить унікальні кадри панорамних зйомок із Княжої гори (Високий замок) та кінозйомки різних українських інституцій того часу: Будинок Товариства «Дністер», Дім товариства «Просвіта», Дім кооперативу «Народна торгівля», Будинок Наукового товариства імені Шевченка, Будинок-музей Лисенка, Успенська (Волоська) церква, Церква святого Юра (Архикатедральний собор святого Юра), Дім Українських інвалідів, Національний музей у Львові, Український львівський театр Йосипа Стадника, Український наддніпрянський театр під час гастролей у Львові, могили і надгробні пам’ятники визначних українців на Личаківському цвинтарі. Також у фільмі бачимо чимало цікавих кінозамальовок із громадсько-культурного та господарського життя селянства Галичини, зокрема Рогатинщини, батьківщини режисера-оператора Івана Яцентія.

Власники цих рідкісних стрічок на разі дозволили їхній перегляд у громадських та культурних інституціях без права жодної фото- чи відеофіксації.

Отже, те, що зал Львівської наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І. Франка був ущент заповнений симпатиками галицького кіно, засвідчує, що такі кінопокази насправді є дуже актуальними і несуть велику просвітницьку місію. Залишається сподіватися, що це лише початок, адже зі слів організаторів стає зрозумілим, що збереглися й інші унікальні українські стрічки, які ще чекають на свого глядача. І вже незабаром Львівський Фотомузей знову запросить усіх на нову прем’єру забутого галицького кіно.