Із Валентином Лазаром і Семом Каларою зустрілись у старому районі Львова – на Клепарові. Майже місяць тут живуть шведські мандрівники в орендованій квартирі. Знайшли помешкання через інтернет дорогою з Польщі в Україну. За кілька годин до закриття українсько-польського кордону шведи встигли перетнути пункт пропуску.
«Ми почули у Польщі новину, що Україна збирається закрити переходи на кордоні в середині березня. Якраз були 50 кілометрів від кордону. У Львові мали друзів і швиденько вирішили їхати. Бо знали, що Словаччина закрила кордон і ми вже б не змогли потрапити в Угорщину, куди планували їхати після України», – розповідає Валентин Лазар.
«Ми планували проїхати на велосипедах 60 тисяч кілометрів по всіх континентах, окрім Антарктиди, а Новий рік хотіли зустріти в Китаї, але плани змінила епідемія. Вже четвертий тиждень у Львові. Плануємо бути до 24 квітня, можливо кордони відкриють і ми рушимо в Угорщину, в Будапешт, де живуть рідні Валентина. Надіємось, що все буде добре», – говорить Сем Калара.
«Суть мандрівки – побачити світ і познайомитись із людьми, а не накручувати кілометри на велосипедах. Коли змучені, то просто зупиняємось. Але головне – це зібрати гроші для потребуючих дітей. Моя мама походить із бідної країни, спонсорує організацію. Свого часу вона отримала допомогу на освіту, навчалась в університеті і там зустріла мого батька. Я не знав цієї історії, допоки не став старшим. Дуже вдячний за цю роботу, за підтримку дітей, здійснення їхніх мрій і ми стараємось допомогти фондові», – зауважив Сем Калара.
«Нам пощастило, що ми застрягли у Львові. Тут гарне місто, товариські люди і перебування – недороге для нас. Хоча наш бюджет обмежений. У день витрачаємо 10 доларів. Ми без роботи, купуємо їжу енергетичну. Хліб, майонез, овочі, фрукти. Друзі у Львові пригостили борщем, сподобались котлети по-київськи. Ми у кожній країні відкриваємо її для себе. Безпечно почуваємося в Україні, попри те, що ми іноземці, ми далеко від наших родин і, з огляду на епідемію, ми хочемо відчувати, що нас підтримують. Ми на зв’язку з рідними, тримаємо руку на пульсі, не почуваємося самотніми», – говорить Валентин Лазар.
«Ми знаємо про село, де живуть віддавна шведи і було цікаво побувати. Трішки сумно, бо хотіли більше побачити Україну, це велика європейська країна. Ми багато чули про Україну у Швеції, для нас було цікаво дізнатися все. Але навіть за цей час зрозуміли, що українці емоційніші від шведів, багато жестикулюють, їхні емоції видно на обличчі. Навіть без знання мови, можна зрозуміти українців», – говорять мандрівники.
Вони після карантину таки хочуть продовжити свою мандрівку. Якби епідемія затягнулась на довший час, то повернуться у Швецію.
А наразі одягнули маски, які мама Сема купила в Австралії і про всяк випадок дала їм у дорогу, і їдуть краще пізнавати Львів.
«У карантині стараємось дбати про своє здоров’я, більше ходимо, бо так можна побачити багато цікаво у місті і пізнати людей», – кажуть Сем і Валентин.
