Якби не дефекти мовлення, то чинного Голову Верховної Ради Андрія Парубія можна було б порівняти з уже легендарним і навіть трохи міфологізованим Іван Плющем. Як і Іван Степанович, Андрій Володимирович простий, як двері. Легіон парламентських журналістів будуть розказувати своїм внукам, що вживали «по п’ятдесят» з нині покійним патріархом у їдальні законодавчого органу, і ще більша кількість представників четвертої влади хизуватиметься, що «стріляли» сигарети в Парубія.
Звичайно, іноді нікотином діляться і інші народні депутати, але без зверхності чи панібратства цей процес виходив тільки в Парубія і Тараса Чорновола, щоправда від останнього в ході справи доводилося в навантаження вислухати якийсь бородатий анекдот.
Ще одна паралель між Плющем і Парубієм – обидва обіймали пост секретаря Ради національної безпеки і оборони. Але, якщо для першого ця посада була своєрідною почесною пенсією, то другий за півроку роботи в РНБОУ закріпив за собою статус «яструба» і подейкують, що 7 серпня 2014 року покласти на стіл Петрові Порошенку заяву про звільнення Парубія спонукала пасивність керівництва держави у стосунках з російськими агресорами.
Буремна львівська молодість
У 17 років Парубій очолив націоналістичну молодіжну організацію — Товариство «Спадщина», а ще через рік був арештований за організацію несанкціонованого мітингу. У 1990 році, коли на Галичині кардинально помінялася місцева влада, став депутатом Львівської обласної ради, де працював секретарем постійної депутатської комісії з питань молоді й спорту.
Стосовно спорту варто згадати, що в ті часи один з наймолодших в історії країни «слуг народу» тісно потоваришував з бойовими мистецтвами. Свідки тої дружби кажуть, що на бої з повним контактом Андрій виходив без захисного шолома і навіть на спарингах міг дати фору найвідбитішим персонажам Джейсона Стетхема.
З молодих років Андрія варто також зазначити, що в 1994 році він закінчив Львівський державний університет імені Франка за фахом «історик, викладач історії». Його однокурсником був «регіональний» політолог Кость Бондаренко, про що той любить згадувати при нагоді. До університету майбутній спікер встиг побувати лаборантом Карпатської і Верхньодністровської архітектурно-археологічних експедицій Інституту суспільних наук АН УРСР, при чому працювати там почав у 16 років.
Тим не менше у політиці він знайшов себе всерйоз і надовго, при чому в дуже різних іпостасях. В 90-их роках Парубій встиг побувати депутатом Львівської міської ради, керувати Товариством сприяння Збройним Силам та Військово-Морському Флоту України «Патріот України», редагувати науково-політичний журнал «Орієнтири» і очолювати молодіжне крило СНПУ «Патріот України». Найгучніше Андрій заявив про себе в 1993 році, коли його «спадщанці» розігнали Студентське братство Львівської політехніки.
Від Тягнибока до Яценюка
Після міленіуму соціал-націоналіст повернувся у Львівську облради, де став заступником голови місцевого парламенту. З плином часу СНПУ потроху цивілізувалася і коли в 2004 році партія зробила ребрендинг та стала називатися Всеукраїнське об’єднання «Свобода» заклики на кшталт «втопимо москалів у жидівській крові» вже не викликали ейфорію навіть у радикальних маргіналів.
Після зміни влади політичні пошуки Андрія Володимировича загострилися і він очолив партію Народний союз «Українці», реорганізовану в Громадянське об'єднання «Український дім». Проте метання по партійному спектрі не завадило Парубію півтора роки бути депутатом знову Львівської облради від «Нашої України».
Від блоку «Наша Україна – Народна самооборона» в 2007 році Парубій стає народним депутатом ВР шостого скликання, в парламенті очолює підкомітет з питань контролю над здійсненням зовнішніх відносин Комітету Верховної Ради у закордонних справах. Тоді ж стає членом депутатської групи В'ячеслава Кириленка «За Україну!».
Хоча тоді Андрію Володимировичу було не до жартів. «Медведьківська» Генпрокуратура звинувачувала їх у перешкоджанні виконанню службових обов’язків головою парламенту та іншими нардепами (ст. 28 ч. 2 та ст. 344 ч. 2 КК України), що за тодішньої політичної коньюктури могло вилитися у цілком реальні 5 років ув’язнення, як це передбачено вищезгаданою статтею ККУ.
На той час Парубій був нардепом ВР сьомого скликання саме від команди Тимошенко і головував в підкомітеті з питань законодавчого забезпечення інтеграції України в міжнародний науковий та освітній простір Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти. Як видно, стабільність і у парламентській роботі не є домінантною рисою Андрія Володимировича.
Від коменданта Майдану до державного лідера
Під час Революції гідності «зірка» Парубія вийшла на нові горизонти. Він, як і в 2004 році став комендантом Майдану, але тепер його повноваження зросли, бо саме Парубій контролював загони самооборони. Саме під його керівництвом революціонери зайняли Адміністрацію президента, Верховну Раду і Кабмін, а сам Андрій Володимирович без зайвої скромності констатував: «Майдан сьогодні повністю контролює Київ».
Але на той час Андрій Володимирович мав вже абсолютно нову роботу, а його чергова реінкарнація багатьох здивувала. Секретарем РНБОУ Парубія не бачив ніхто, крім виконувача обов’язків президента Олександра Турчинова. За час секретарювання коменданта Майдану Україна втратила Крим і отримала війну на Донбасі, але звинувачувати в цьому Парубія ні в кого язик не повернеться, бо те, що залежало від нього було зроблено – від посилення охорони ядерних об’єктів до боротьби з засиллям російської пропаганди. Наприкінці своєї роботи в РНБОУ Парубій навіть відзначився як військовий теоретик і опублікував матеріал «Війна Росії проти України і світу».
Своє бачення актуальних подій Парубій окреслив у інтерв’ю Washington Post: «Світ повинен зрозуміти, що це – глобальна війна ядерної держави-терориста, на чолі з терористом №1, проти світової системи безпеки. Просто Україна, як часто це було в історії, веде бої на передовій. Сьогодні страшна трагедія в Україні продемонструвала, що загроза Путіна – глобальна. Неможна з ним загравати – требо вводити жорсткі санкції, щоб зупинити Путіна, та допомагати Україні з озброєнням. Адже невідомо, громадяни якої країни опиняться під прицілом зброї Путіна завтра»....
Тоді ж Андрій Володимирович знову змінив і політичну приналежність, цього разу в складі команди. Нагадаємо, у серпні 2014 року Яценюк з Турчиновим, вийшли зі складу тимошенківської «Батьківщини». Парубій, який підтримав демарш, став членом Військової ради, організованої «Народним фронтом». На позачергових виборах до парламенту він йшов четвертим номером у списку саме яценюківського «Народного фронту».
Кавалер орденів князя Ярослава Мудрого V ступеня і «За заслуги» ІІІ ступеня (Віктор Ющенко нагородив Парубія «за вагомий особистий внесок у розвиток конституційних засад української державності, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм у захисті конституційних прав і свобод людини і громадянина» і «за вагомий особистий внесок у розвиток місцевого самоврядування, багаторічну сумлінну працю і високий професіоналізм») 4 грудня 2014 року став першим віце-спікером без особливих проблем – за Парубія проголосували 313 нардепів, таким чином продемонструвавши монолітність (на той час) правлячої коаліції.
Сталося це 14 квітня поточного року і з того часу колишній націоналіст продемонстрував, що незважаючи на погану дикцію може повноцінно вести засідання ВР, маніпулюючи, коли потрібно, регламентом і достатньо впевнено контролюючи відповідні процеси. Правда, тепер у курилках парламенту Парубія не побачиш, та й курити в будівлі під скляним куполом заборонено.